Багаторічний союз вірменської держави й церкви стрімко руйнується на тлі арештів архієпископа Баграта Галстаняна та десятків церковних служителів, які відбулися наприкінці червня.

Ця ситуація почала нагадувати спробу внутрішнього перевороту, в якому простежується чіткий російський слід.

У центрі подій — уряд прем’єра Нікола Пашиняна, який після поразки у війні за Карабах з Азербайджаном у 2020 році поступово дистанціюється від Кремля.

У відповідь москва активізує тиск — через проросійські партії, «ветеранів Карабаху», медіаресурси, а нині — й через церковну ієрархію.

Треба зауважити, що Вірменська Апостольська Церква традиційно має великий вплив на вірмен і має авторитет серед них.

При цьому Церква залишається ідеологічною опорою тієї стратегії, яку росія просувала у Вірменії з моменту здобуття нею незалежності у 1991 році: непримиренна туркофобія, територіальні претензії до Азербайджану, агресивний реваншизм.

Як розповів QIRIM.News вірменський політичний оглядач Ішхан Вердян, усе це становило риторику проросійської влади минулих років.

«Тепер ці самі ідеї транслюють церковні ієрархи, з якими бореться уряд Пашиняна. І хоча важко стверджувати, що рф безпосередньо керує церковними структурами, успіх церковників у протистоянні з урядом стане успіхом і для самої росії», — зазначає він.

У цьому контексті знаковим є візит до Вірменії російського олігарха вірменського походження Самвела Карапетяна — власника Tashir Group і неформального каналу впливу кремля.

У червні він зустрічався з духовенством і проросійськими активістами, публічно закликаючи «захистити церкву» й «відновити порядок» — фактично повторюючи російські пропагандистські штампи.

Уряд Пашиняна діяв рішуче: в червні та на початку липня було затримано понад сотню осіб, включно зі священниками.

Формальні звинувачення — заклики до повалення конституційного ладу. Проте насправді це — превентивна відповідь на спробу створити внутрішній осередок проросійського заколоту.

Як зазначає Вердян, для москви втрата Вірменії — це геополітичний провал, тому церква — це останній бастіон впливу.

При цьому у самому вірменському суспільстві посилюється запит на остаточний розрив з росією та курс на європейську інтеграцію.

Таку політику в цілому і проводить уряд Пашиняна, який прийшов до влади після безкровної вірменської революції у 2018 році.

Попри програш у війни з Азербайджаном політична сила прем'єра Никола Пашиняна досі має популярність електорату.

На думку Ішхана Вердяна, навіть у разі дострокових парламентських виборів партія «Громадянський договір» здобула б конституційну більшість.

«Опозиція, яка не змінила ані риторики, ані поведінки, ризикує остаточно залишитися за межами електорального поля.

На тлі її слабкості Пашинян фактично перетворився на кандидата без реальної альтернативи», — додає оглядач.

Росія, загрузнувши у війні проти України, стрімко втрачає важелі впливу на пострадянському просторі, зокрема на Південному Кавказі.

Саме зараз Єреван може скористатися цією слабкістю кремля, щоб остаточно вирватися з його геополітичних обіймів.

Якщо і Вірменія і сусідній Азербайджан, який дедалі активніше вибудовує власну незалежну зовнішню політику, укладуть мир без російського посередництва, вони покладуть край домінуванню рф.

Це був би не лише крок до регіональної стабільності, а й потужний удар по імперській політиці москви, яка завжди перетворювала конфлікти на інструмент контролю.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.