Співпраця України й Туреччини в оборонній галузі виникла ще задовго до повномасштабного вторгнення росії.

На початку 2010-х Анкара й Київ почали налагоджувати технічну кооперацію. Туреччина розвивала свій військово-промисловий комплекс, тоді як Україна після 2014 року шукала нові моделі переозброєння.

Взаємна зацікавленість в технологіях і досвіді відкрила шлях до багатьох проєктів.

Bayraktar — дрон, що став героєм

Символом цієї співпраці став Bayraktar TB2 — ударний безпілотник турецької компанії Baykar, який Україна закупила ще у 2019 році.

Однак з початком повномасштабного вторгнення рф Bayraktar став чимось важливішим, ніж просто техніка.

На початку війни саме ці дрони допомагали українським силам знищувати російську військову техніку.

Невдовзі їм присвятили пісню, і Bayraktar став і моральною зброєю українського опору.

Як розповів QIRIM.News військовий аналітик Дмитро Снєгирьов, наразі триває будівництво заводу з виробництва цих дронів під Києвом.

Підприємство має створити 500 робочих місць, а промислова потужність, за оцінками турецької сторони, складатиме до 120 одиниць продукції на рік.

«Йдеться про розвідувальні ударні безпілотники Bayraktar», - наголосив експерт.

Крім того, турецька сторона презентувала українському оборонпрому безпілотники Akıncı та Kızıl Elma.

Як зазначає Снєгирьов, ці два дрони використовують двигуни українського підприємства.

«Тобто, йдеться про кооперацію українських і турецьких підприємств.

Це ринки збуту, а для української сторони ще й надходження в бюджет тощо», - пояснює експерт.

Силам оборони України були передані тактичні машини Кобра-2. Також на фронт почали надходити турецькі бронемашини Kirpi, які виявилися вкрай ефективними на полі бою — особливо під час евакуацій і маневрів у прифронтовій зоні.

Їхня броня витримувала підриви мін і це рятувало життя нашим військовим. (На бронемашинах Kirpi журналісти QIRIM.News їздили в зону бойових дій - прим.ред.).

Меморандум взаємних гарантій

Під час війни Україна і Туреччина не лише обмінюються технікою, а й розвивають структурну кооперацію.

Одним з ключових кроків стало підписання Меморандуму про взаємні гарантії якості оборонної продукції, що дозволяє узгодити технічні стандарти та пришвидшити виробництво.

На думку Снєгирьова, це доволі потужний поштовх для українського виробництва озброєння, оскільки виводить співпрацю двох країн на новий рівень.

«Йдеться про стандарти НАТО. Туреччина практична започаткувала хаб в момент сертифікатів українського озброєння стандартам НАТО»,— додає співрозмовник.

Двигуни співпрації

Зі свого боку Україна відправила до Туреччини двигуни для ударного гелікоптера турецького виробництва Т-929.

Наразі турецька сторона розробляє власний винищувач на заміну застарілим американським винищувачам F-16.

Крім того, українська сторона співпрацює з Туреччиною у питанні будівництва для українських військово-морських сил протичовнових корветів класу «Ada».

З 2021 року Туреччина також будує два корвети, які мають бути передані воєнно-морському флоту в Україні.

Досвід Туреччини — орієнтир для України

Туреччина не лише експортує зброю — вона побудувала повноцінну вертикаль виробництва озброєнь.

У різних галузях — від бронетехніки до ракетних комплексів — Анкара спирається на власні розробки. Вже зараз Туреччина самостійно виробляє:

колісну й гусеничну бронетехніку;

артилерію та ракетне озброєння;

ППО і радари;

системи управління вогнем;

бойові модулі для роботизованих платформ;

засоби зв’язку й шифрування;

авіаційне й космічне устаткування.

Цей досвід вкрай цінний для України, яка в умовах війни намагається не просто відновити виробництво, а створити власну зброю — сучасну, точну і незалежну від імпорту.

Партнерство Києва та Анкари — це не тактичний альянс на час війни, а стратегічний вибір на десятиліття. І хоча Туреччина дотримується балансу у своїй зовнішній політиці, саме з Україною вона будує найглибші оборонні зв’язки у регіоні. Це не просто постачання, а спільне майбутнє — технологічне й геополітичне.