Зінур - кримський татарин, народився у Запорізькій області. Але знав своє коріння і памятав, що його пращури були депортовані з рідного Криму в 44-му. З дитинства займався спортом, мав численні нагороди. Однак, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році, не вагаючись, добровольцем став на захист країни у складі «Азову». 21-річний Зінур загинув рік тому, 26 квітня, під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку. Про бойовий шлях воїна, його захоплення та мрії QIRIM.Media поспілкувалося з його батьком Ісмаїлом.

З дитинства Зінур захоплювався спортом. Спершу займався тхеквондо, був учасником міжнародних змагань, мав безліч нагород, зокрема отримав зелений пояс, розповідає його батько Ісмаїл. Згодом захопився футболом.

«Мав перший юнацький розряд з футболу. Організовував матчі, грав у команді СК «Олімпік». Був чемпіоном Запорізької області ФСТ «Колос» 2018, представником Запорізької області на Чемпіонаті України серед юніорів у Скадовську 2018. Він багаторазовий кращий бомбардир і гравець різноманітних турнірів областей України», - каже чоловік.

Згодом хлопець вступив до коледжу Запорізького національного університету на спеціальність фізична культура і спорт. Також працював дитячим тренером з футболу у дитячій школі Металургу «Kids».

Усе змінило повномасштабне вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року. Тоді Зінур з родиною півтора місяці провів в окупації у Запорізькій області. І навіть за тих обставин хлопець не мовчав, висловлював свою проукраїнську позицію, згадує його батько.

«Перший день, коли повісили «аквафреш», мені зателефонували і сказали: «Твій син Зінур пішов прапор знімати». Я кажу йому: «Не чіпай», а він відповідає: «Я не чіпаю, прийде час, знімуть», - розповідає Ісмаїл.

Восени 2022 року хлопець вирішив стати на захист країни. Він записався добровольцем до бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Пройшов вишкіл, однак взяли його не одразу. Батько захисника припускає, що через відсутність приписного посвідчення, а також через молодий вік.

Зінур підписав контракт і вступив до лав 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» у листопаді 2023 року. Мав позивний «Рей». Батько каже: воювати пішов з найкращим другом. Той якраз повернувся з Польщі, де тоді мешкав.

Зінур виконував бойові завдання на Лиманському напрямку. Також у Серебрянському лісі, що на Луганщині. Спочатку був у піхоті, згодом бійця перевели в артилерію «Азову».

«У нього навіть нагорода є за звільнення селища «Тернів» (Донеччина - ред). Також він звільняв селище Нью-Йорк в Донецькій області. Коли «Азов» перевели, вони відбили його швиденько. І там на Торецькому напрямку воював до останнього», - розповідає батько військового.

Загинув Зінур 26 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання, внаслідок удару російського дрону.

«Вони міняли позицію й їх засікли, він був поранений. Привезли до лікарні, але не встигли врятувати», - каже Ісмаїл.

Його син завжди був душею компанії, жартував і посміхався. Згадує, що коли побратими йому телефонували після поранення сина, розповідали, що Зінур жартував навіть у лікарні.

Ще з дитинства Зінур любив тварин. Коли воював на Донбасі, йому було шкода всіх покинутих у фронтових селищах котів і собак.

На запитання, про що мріяв його син, Ісмаїл відповідає: «Мріяв про тихе мирне життя. Майбутнє пов'язував зі спортом». А ще - хотів повернутися додому.

«Крим для нього - це батьківщина його пращурів. Там всі родичі. Він знав це, ми часто їздили туди до окупації. Знав багато чого в Криму. Знав, звідки його коріння. Він пішов на фронт з думкою: «Я хочу додому - в Крим», - згадує батько загиблого захисника.

Фото надані батьком військовослужбовця