10 березня 2021 року в окупованому Криму російські силовики затримали журналіста «Радіо Свобода» Владислава Єсипенка. Йому висунули звинувачення у нібито зберіганні та виготовленні вибухових пристроїв. Російський суд призначив йому шість років колонії, а згодом апеляція скоротила термін до п’яти років позбавлення волі.

Єсипенко повністю відбував покарання у Керченській колонії №2. Завдяки перерахунку терміну за системою «рік за півтора», він провів у неволі чотири роки і три місяці. Після звільнення журналіст долучився до гуманітарних місій на прифронтових територіях та активно займається міжнародною адвокацією звільнення українських цивільних бранців, які залишаються у російських в’язницях.

Гуманітарна місія на прикордонні Сумщини

Розповідь про життя після звільнення з російських тенет журналіст починає не з закордонних поїздок, яких у нього було вже кілька десятків. Він розповідає, як два зимових місяці — грудень 2025 і січень 2026 — працював у складі гуманітарної місії, яка доставляє медичну допомогу у прифронтові населені пункти. Владислав долучився до команди як водій. Разом з медиками він щодня виїжджав у прикордонні населені пункти Сумської області, іноді на відстань приблизно п’ять кілометрів від лінії бойових дій. Йдеться про села, які перебувають під постійними артилерійськими обстрілами і куди місцеві лікарі не завжди можуть дістатися через безпекову ситуацію.

Фото: Вдадислав на Сумщині. З особистої сторінки журналіста у Facebook

«Є така організація “Dignitas Ukraine”, французька. Вони допомагають нашим цивільним медичною допомогою, возять лікарів і ліки, у них поставки напряму з Франції. Ми щодня їздили в ті місця, де інші не могли доїхати — іноді найближче були приблизно за п’ять кілометрів до нуля. Там багато селищ, які щодня обстрілюють артилерією, тому ми возили лікарів з Сум і медикаменти в ці громади», — говорить журналіст.

За словами Єсипенка, такі поїздки тривали приблизно два місяці. За цей час команда здійснювала регулярні виїзди до віддалених населених пунктів, куди часто не могли дістатися інші гуманітарні служби. Команда місії була невеликою. У ній працювали як українські медики, так і кілька іноземних волонтерів. Серед них — французький координатор на ім’я Поль і волонтер з Нової Зеландії Ендрю. Ендрю подолав тисячі кілометрів, щоб приїхати в Україну і допомагати людям у регіонах, які найбільше страждають від російського вторгнення в Україну, поблизу зони бойових дій. Він також звертає увагу, що робота у прикордонних громадах пов’язана з постійним ризиком.

Фото: Владислав із Ендрю і Полем. З особистої сторінки журналіста у Facebook

Під час його перебування на Сумщині ситуація залишалася небезпечною, а згодом інтенсивність російських атак у цьому регіоні лише зросла. Ми записуємо цю розмову під час чергової адвокаційної поїздки Владислава, він розповідає, що хвилюється за своїх друзів-волонтерів і постійно слідкує за ними у соцмережах, поки вони допомагають людям.

Виступи на міжнародних майданчиках

Після звільнення Єсипенко регулярно бере участь у міжнародних заходах, присвячених підтримці України та проблемі цивільних бранців. Одна з таких поїздок відбулася до Берліна, де проходив щорічний захід на підтримку України за участі німецьких політиків, правозахисників і громадських організацій. За словами журналіста, подібні події демонструють значну зацікавленість німецького суспільства у темі війни та українських політв’язнів. У заходах беруть участь не лише колишні бранці кремля, а й представники Меджлісу кримськотатарського народу та українських правозахисних, громадських ініціатив.

«Я був у Берліні на заході, який щороку проводять на підтримку України. Було багато людей, велика увага до теми. Виступав не лише я, а й інші колишні політв’язні, були представники Меджлісу і багато українців, які розповідали про свою роботу. Для мене було важливо побачити, що німці справді цікавляться і підтримують Україну».

Фото: Єсипенко з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим у Берліні. З особистої сторінки журналіста у Facebook.

Єсипенко також виступає у правозахисних організаціях, в університетах і на міжнародних конференціях. Аудиторія на таких зустрічах може бути різною — від кількох десятків людей до невеликих груп. Єсипенко наголошує, що навіть невеликі зустрічі мають значення, оскільки дозволяють доносити інформацію про ситуацію з українськими політв’язнями.

«Я пам’ятаю приклад моєї колеги Алсу Курмашевої. На один захід, присвячений політв’язням, прийшло лише три людини. Але вона виступала так, ніби перед нею була повна зала. Я вважаю, що це правильно — неважливо, скільки людей прийшло, треба говорити, бо ти ніколи не знаєш, яке слово може спрацювати», — згадує Владислав.

За словами журналіста, під час таких зустрічей він часто розповідає про досвід ув’язнення, умови утримання українців у російських в’язницях і про випадки катувань. У деяких аудиторіях, зокрема в університетах, слухачі іноді вперше дізнаються про масштаб цієї проблеми. Після виступів вони запитують, як саме можуть допомогти українським політв’язням. За словами Єсипенка, він зазвичай називає кілька конкретних напрямів підтримки. Найпростіший з них — написання листів підтримки. У багатьох країнах діють правозахисні ініціативи, які організовують кампанії листування з людьми, що перебувають у російських в’язницях. Інший напрям — фінансова допомога. Вона може бути адресною і спрямовуватися на підтримку конкретних ув’язнених, зокрема на передачі з продуктами або медикаментами. Єсипенко також звертає увагу на стан здоров’я багатьох політв’язнів. За його словами, люди, які роками перебувають у російських в’язницях, часто мають серйозні проблеми зі здоров’ям і потребують постійної медичної підтримки. Він говорить про необхідність допомоги родинам політв’язнів, зокрема дітям, які залишаються без одного з батьків на роки.

Адвокаційні поїздки Владислава включають не лише публічні виступи, а й робочі зустрічі з представниками державних структур. Наприклад, під час візитів до США він проводив по кілька зустрічей на день у Нью-Йорку та Вашингтоні. Серед співрозмовників були представники урядових установ, дипломатичних структур та організацій, які займаються питаннями заручників і обмінів. За словами Єсипенка, під час таких зустрічей учасники уважно фіксують інформацію, ставлять уточнювальні запитання і цікавляться можливими механізмами підтримки українських бранців.

Фото: Владислав із прапором України. З особистої сторінки журналіста у Facebook.

Окремі переговори відбуваються без публічності — з фахівцями, які займаються питаннями звільнення заручників у різних країнах світу. Однією з головних тем адвокаційної діяльності Єсипенка залишається доля українських цивільних, яких росія утримує у своїх в’язницях. Основна проблема полягає у відсутності чіткого міжнародного механізму обміну цивільних.

Саме тому, на думку Єсипенка, важливу роль можуть відігравати треті держави — зокрема, нейтральні країни, які іноді виступають посередниками у переговорах. У деяких випадках саме через такі канали вдається повертати людей з російських в’язниць. Через це міжнародна адвокація і публічні виступи залишаються одним з ключових інструментів, які дозволяють підтримувати увагу до теми українських цивільних бранців і нагадувати про них на міжнародному рівні.

Ризик нових справ після завершення терміну

Окрему проблему, на яку звертає увагу Владислав Єсипенко під час своїх виступів, становлять випадки, коли після завершення терміну ув’язнення людям не дають вийти на свободу. За його словами, останнім часом таких історій стає більше. Йдеться про практику, коли російські силові структури відкривають нові кримінальні справи безпосередньо перед звільненням або відразу після завершення терміну. Врешті людина фактично залишається у російських в’язницях ще на багато років.

Фото: Дмитро Штибліков. ТАСС

У якості прикладу Єсипенко наводить справу кримського політв’язня, журналіста Дмитра Штиблікова. Після повного відбуття терміну покарання він не зміг вийти на свободу — проти нього відкрили нову справу, а суд призначив новий тривалий термін.

«Він відсидів весь свій термін, але не вийшов з в’язниці — йому дали ще 19,5 років. Я вважаю, що це вже певна тенденція. Зараз ФСБ все частіше затримує людей після закінчення терміну ув’язнення, щоб дати новий термін».

За словами журналіста, таким чином росія може формувати так званий «обмінний фонд» — людей, яких утримують роками і використовують як інструмент політичного тиску.

Він також згадує інший випадок — кримського активіста Євгена Шведа, з яким познайомився під час перебування у Керченській в’язниці. Швед раніше отримав покарання за «дискредитацію російської армії», публічно називаючи війну війною, а також говорив про окупацію Криму. Після звільнення його знову затримали, проти нього відкрили нові справи. Журналіст припускає, що в таких випадках людям можуть інкримінувати нові, ще тяжчі статті — зокрема, «екстремізм» або «тероризм», що передбачає значно довші терміни ув’язнення. На його думку, у таких ситуаціях критично важливою є публічність.

Фото: Євген Швед. Скриншот Крим.Реалії

«Я вважаю, що про такі випадки потрібно більше говорити і привертати увагу. Якщо ми будемо писати про цих людей, стежити, куди їх переводять, що з ними відбувається далі — це може впливати на ситуацію. Бо зазвичай усе починається з допитів і спроб вибити зізнання».

Єсипенко наголошує: регулярна публічна увага до конкретних справ може зменшити ризики для людей, які залишаються у російських в’язницях, і ускладнити застосування до них нових репресивних механізмів.