Традиційно кримські татарки носили багато прикрас, які були дуже важливою частиною культури. Візитівкою ювелірного мистецтва кримських татар стала філігрань, що надавала виробам зі срібла та золота ажурності. Більшість прикрас виготовляли зі срібла та золота, майстерно доповнюючи коштовним та напівкоштовним камінням. Прикраси поділялися на чотири типи: головні, нагрудні, поясні та для рук.

Сережки (крим. küpe, sırğa) носили змалечку. Якими були кримськотатарські сережки сказати важко, адже старовинних зразків майже не збереглося, відомо про традиційні сережки qanatlı küpe, а також про локальні види прикрас із степового та східного районів півострова: gerdanlıq küpe — прикраса, що складалася з пари сережок, з'єднаних між собою ланцюжком чи намистом, який проходить під підборіддям; та sırğa boyuncaq — сережки, які зʼєднувала нитка червоного бісеру з декором з трьох монет.

Каблучки (крим. yüzük) виготовляли зі срібла чи золота у техніці філіграні або чорніння, гравіювання, також прикрашали коштовним камінням. За звичаями їх носили на будь-яких пальцях, крім великого.

Збереглося мало відомостей про браслети (крим. bilezlik). До традиційних браслетів належать kemer bilezlik, що корінням сягає часів Золотої Орди. Їх одягали парами, що було характерною рисою мусульманської культури. Також популярними були qaparalı bilezlik — браслети з напівсфер, схожих на ґудзики.

Понад 200 років тому в традиційному костюмі з'явився новий елемент — фес, і більшість головних прикрас стали кріпитися на нього. Верх феса прикрашав töpelik — філігранна прикраса у формі круга чи шестикутної зірки, яку пришивали до верхівки феса. Протягом ХІХ ст. сформувалася традиція прикрашати фес монетами.

Багаті жінки на лобі носили baş altın — прикрасу зі сплаву срібла та міді, прикрашену коштовним камінням, з шестикутною зіркою, яку кріпили нижче феса.

Скроні заміжніх жінок до 40 років прикрашали підвіски zilif asqı. Після весілля дівчатам підстригали пасма та прикриваючи їх, пришивали на краї фесу zilif asqi.

Універсальними прикрасами, які носили незалежно від віку, статусу та регіону, були брошки (крим. ziynet ine) та шпильки (крим. toplu ine), які фіксувати шалі та які з часом замінили скроневі підвіски. Дівчата прикрашали ними одяг, а заміжні жінки кріпили на фес.

Однією з найважливіших прикрас кримських татарок був duvalıq — оберіг із вкладеними всередину текстами з Корану. Схожі функції виконували нагрудні прикраси qaside, які наречені та заміжні жінки одягали поверх gerdanlıq. А от про герданлик, на жаль, залишилося дуже мало відомостей. Незаміжні дівчата гірсько-прибережних районів вплітали в коси спеціальні трикутні обереги — saç qaside (їх могло бути до десяти одночасно).

Шию прикрашали філігранними прикрасами inceli altın, намистами з бісеру, бірюзи чи коралів boyuncaq, з перлин inci boyuncaq, або ж від зурочень köz boyuncaq.

У жінок південнобережного та передгірного районів Криму були популярні нагрудні прикраси köküslük, розшиті монетами, камінцями, бусами тощо.

Центральним елементом весільного обряду був yipişli quşaq — пояс тканий золотими або срібними нитками, на який нанизували непарну кількість S-подібних елементів sülük, з масивною пряжкою у формі виноградного листа. Його нареченій одягав батько, брат або дядько.

Незаміжні дівчата носили lagşvan quşaq — металевий пояс із масивної застібки та ажурних пластин або розеток, з’єднаних між собою кільцями; та savatlı quşaq — пояс прикрашений чорним матовим сплавом зі срібла, сірки, міді.

Також існували такі види поясів як qamalı quşaq — з пряжкою, скріпленою мініатюрним кинжалом; tirkemeli quşaq — пояс, який часто носили заміжні жінки середнього віку (переважно городянки), uç baş quşaq — запозичений з болгарської культури та адаптований місцевими ювелірами, був популярний на межі XIX–XX ст., але зник із вжитку під час колективізації.

Іноді пояси мали локальну назву або назву, яка відображала ключову характеристику виробу, наприклад, kümüş quşaq — срібний пояс, altın quşaq — золотий або позолочений пояс тощо.