18–20 вересня кремль проводить вибори депутатів російської Державної Думи. Голосування організовують не лише на території самої росії, а й на окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України. І, звісно, в окупованому та анексованому росією Криму. Російська Центральна виборча комісія визначила ці території як такі, де проводитимуть вибори до Державної Думи дев’ятого скликання.

Вибори, яких не повинно бути

У Криму росія проводить вибори вже не вперше. Після окупації Кримського півострова у 2014 році держава-агресорка поступово поширювала на нього власні політичні та правові процедури, зокрема виборчі. У 2023 році росія організувала незаконні регіональні та місцеві вибори на окупованих територіях України, зокрема в Криму. Тоді Європейський Союз заявив, що не визнає ані проведення цих голосувань, ані їх результатів, назвавши це черговою спробою росії легітимізувати та нормалізувати контроль над українськими територіями.

Україна послідовно не визнає цих виборів. Міністерство закордонних справ України наголошує, що проведення російських виборів на тимчасово окупованих територіях порушує суверенітет і територіальну цілісність України та норми міжнародного права. Такі голосування, за позицією української влади, не створюють жодних правових наслідків для статусу українських територій. Аналогічну позицію щодо незаконності російських виборів на окупованих територіях висловлювала і Організація Об’єднаних Націй. Але якщо ці вибори не можуть змінити міжнародно визнаний статус територій, виникає питання: навіщо росії їх проводити?

Навіщо росії вибори в окупації

Таміла Ташева, кримчанка і народна депутатка України, каже, що виборчі кампанії в окупації виконують значно ширшу функцію, ніж визначення того, хто отримає депутатський мандат. За її словами, рф важливо створити картину звичайного політичного життя там, де через сам факт окупації його не може бути.

«Виборчі дільниці, бюлетені, кандидати й результати мають демонструвати, що окупована територія нібито вже є частиною російської політичної системи. Це продовження процесу, який почався після захоплення Криму, а після 2022 року поширився на окуповані частини інших українських областей. Спочатку росія встановлює власні адміністративні структури, запроваджує законодавство, видає паспорти та змінює освітню й інформаційну системи. Потім на ці території переносять політичні процедури, зокрема вибори», – пояснює Таміла Ташева, народна депутатка України.

За її словами, російська влада не потребує виборів для того, аби дізнатися думку людей на окупованих територіях. Їй потрібно створити ілюзію нормального політичного життя та інтегрувати окуповані території в російське правове поле. Водночас жодні виборчі скриньки не можуть легалізувати окупації, наголосила Ташева.

Вона вважає, що сама участь людини у виборах може використовуватися як демонстрація її нібито включеності в російську політичну систему. За умов тиску окупаційної влади таку участь не можна автоматично трактувати як вільне політичне волевиявлення.

Обмеження політичної конкуренції характерні й для самої росії. За даними Служби зовнішньої розвідки України, напередодні виборів тих кандидатів, які були хоч трохи схожі на незалежних відповідно до їхніх програм, усували за допомогою адміністративних справ – зокрема, про так звану дискредитацію армії або демонстрацію «екстремістської символіки». Повідомлялося також про тиск на представників партії «Яблоко» та перешкоджання зустрічам кандидатів з виборцями. Тому вибори на окупованих територіях відбуваються не окремо від російської політичної системи, а всередині неї. У Криму цей процес триває тринадцятий рік поспіль.

Крим вже знає цю систему

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, говорить про нинішні так звані вибори як про черговий елемент окупаційної системи. За його словами, формат триденного голосування, запроваджений кремлем, може бути пов’язаний з прагненням російської влади забезпечити максимально можливу участь людей, зокрема, в окупації.

«Це не вибори в юридичному, політичному чи моральному сенсі. Це злочинна імітація, яка проводиться на окупованій території з порушенням міжнародного права та українського законодавства. Людей можуть підштовхувати до участі пропагандою, тиском, погрозами чи ризиком втратити роботу, особливо якщо йдеться про працівників бюджетної сфери. Тому участь у цьому процесі не можна сприймати як звичайне волевиявлення», – сказав Чубаров.

Водночас російські вибори можуть мати для окупаційної влади практичне значення і поза межами самої виборчої процедури, вважає голова Меджлісу. У матеріалах, які аналізують майбутнє окупованих територій, окремо звертають увагу на те, що під час виборчих кампаній влада може отримувати додаткові можливості для контакту з населенням. Якщо окупаційні структури обходять будинки, уточнюють дані людей або контролюють їх явку, вибори стають не лише політичною, а й адміністративною процедурою. Це особливо важливо у контексті мобілізації, зазначив Чубаров.

Останні місяці в росії регулярно з’являються повідомлення та припущення про можливість нової хвилі мобілізації після вересневих виборів. 25 серпня речник очільника росії Дмитро Пєсков назвав повідомлення про підготовку нової мобілізації «інформаційними фейками» і заявив, що такі повідомлення нібито навмисно вкидають в інформаційний простір. Водночас сама поява таких заяв не означає ані того, що мобілізацію оголосять, ані того, що її не буде. Зокрема, у вересні 2022 року, незадовго до оголошення так званої часткової мобілізації, Пєсков також заперечував, що питання мобілізації є на порядку денному. За кілька днів після цього російська влада оголосила про її проведення.

Водночас для мешканців окупованого Криму це питання має цілком практичний вимір.

«Більше хвилює, що буде з мобілізацією»

QIRIM.Media поговорили з кількома жителями Кримського півострова на умовах анонімності. Вони розповідають, що не стежать за виборчою кампанією і не планують брати участі у голосуванні. За їхніми словами, вони не очікують, що результати цих виборів щось змінять у їхньому житті.

«Мені ці вибори взагалі нецікаві. Я не слідкую за ними і не збираюся нікуди йти, бо все одно нічого не зміниться. Більше хвилює, що буде з мобілізацією», – розповів один із співрозмовників (редакція не називає його імені з безпекових причин).

Він стверджує, що не стежить за кандидатами чи партіями. Натомість питання, яке виникає в розмовах про майбутнє, стосується саме можливого призову. За словами співрозмовника, зараз у Криму не спостерігається масової хвилі виїзду, яку бачили після оголошення росією часткової мобілізації у вересні 2022 року. Водночас частина людей, за їхніми словами, стежить саме за сигналами щодо можливого нового призову і розглядає виїзд як варіант дій у разі його оголошення.

Отже, люди можуть не цікавитися результатами голосування, кандидатами чи партійними програмами, але водночас уважно стежити за тим, чи зміниться військова політика росії. Для окупованих територій мобілізація має ще один вимір.

Росія вже залучала до війни проти України жителів окупованих територій.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими наводить цифру 46 327 громадян України, мобілізованих росією з окупованих територій. Ця цифра стосується даних, наведених у відповідному аналітичному матеріалі, і не є оцінкою незалежного міжнародного моніторингу. Сам факт залучення мешканців окупованих територій до російської армії має для москви значення, яке виходить за межі поповнення особового складу. Людина, яку мобілізують, отримує російський військовий статус, а її родина може бути втягнута в російську систему соціальних виплат, військових компенсацій та офіційної пропаганди.

Окремим наслідком стає те, що загибель мобілізованого може використовуватися російською владою для формування нової ідентичності серед мешканців окупованих територій. Людину, яка ще недавно жила на українській території, російська система представляє як свого військовослужбовця, а його родину – як частину російського суспільства, яка переживає спільну втрату. Таким чином, мобілізація може ставати не лише військовим інструментом, а й способом подальшого втягування окупованих територій у російську державну систему. Цей аспект важливий і в контексті виборів. Виборчі процедури дозволяють окупаційній владі ще раз демонструвати мешканцям територій, що вони нібито є частиною російської держави. Мобілізація водночас показує, що ця держава може вимагати від них уже не лише політичної участі, а й виконання військового обов’язку.

За розповідями місцевого мешканця окупованого Криму, вибори не сприймаються як механізм, за допомогою якого вони можуть вплинути на політичне життя. Вони не очікують зміни влади чи політичного курсу внаслідок голосування. Натомість можливий новий призов безпосередньо стосується їхніх родин, роботи, планів на майбутнє та можливості залишити окупований півострів.

Озброєні люди приходять разом з урнами для голосування

Тиск на людей в окупації може відбуватися не лише через вимоги керівників установ чи роботодавців. За словами адвокаційної директорки ZMINA Альони Луньової, росія переносить на окуповані території практики, які використовує і на власній території. Йдеться, зокрема, про подомові обходи, коли представники виборчих комісій приходять до людей додому. Цьогоріч такі обходи, за словами Луньової, почали проводити на окремих окупованих територіях ще до початку основного голосування. Формально це пояснюють небезпекою та складністю доступу до окремих районів. Водночас разом з представниками виборчих комісій до будинків можуть приходити озброєні люди.

«Якщо вибори – це вільне волевиявлення, то коли до тебе приходять додому, а ще з минулих років ми бачили фото, де разом з людиною, яка принесла урну для голосування, приходять озброєні люди, це безумовно форма тиску. Ти не просто мусиш йти на вибори, бо тебе можуть звільнити з роботи, якщо ти не покажеш, що проголосував. До тебе можуть прийти додому, навіть якщо ти не збирався голосувати», – говорить Луньова.

На її думку, така практика також дає окупаційній владі можливість уникати низької явки на дільницях. Якщо люди не приходять голосувати самостійно, бюлетень можна принести їм додому, а результати такого голосування надалі використовувати для створення картини масової участі. Окремо Луньова наголошує на різниці між участю людини у голосуванні та залученням до організації незаконних виборів. За її словами, саме організація виборчого процесу на окупованих територіях може мати кримінальні наслідки за українським законодавством.

«Участь в організації так званих виборів є кримінально караним діянням відповідно до Кримінального кодексу України. Це, зокрема, може стосуватися членів дільничних і територіальних виборчих комісій, спостерігачів та інших людей, залучених до організації цього процесу. Такі справи вже є, і люди, які брали участь в організації виборів, можуть бути оголошені в розшук», – зазначає адвокаційна директорка ZMINA.

Водночас самі мешканці окупованих територій, які опинилися перед необхідністю голосувати під тиском, перебувають в іншій ситуації. Тому оцінювати їхню поведінку так само, як дії людей, які добровільно організовують виборчий процес від імені окупаційної влади, некоректно.

Луньова також нагадує, що ZMINA рекомендувала людям в окупації уникати участі в організації російських виборів. За можливості правозахисники радять також уникати самого голосування та зайвих контактів з окупаційними структурами, водночас у ситуаціях примусу люди мають передусім зважати на власну безпеку.

У цьому контексті вибори є частиною довгострокової політики росії щодо окупованих територій. Рф намагається не просто утримувати захоплені території військовим контролем. Вона створює там власні адміністративні структури, нав’язує законодавство, змінює інформаційний простір, проводить паспортизацію, формує залежність від своїх соціальних та економічних інституцій і паралельно організовує політичні процедури. Вибори потрібні цій системі для того, аби показувати її як завершену.

У такій конструкції важливими стають і місцеві люди, які погоджуються брати участь у російських партійних списках або працювати в окупаційних органах. Їхня присутність дозволяє москві створювати враження, що російську систему підтримують не лише привезені чиновники чи силовики, а й самі мешканці окупованих територій. Це одна з причин, чому російські вибори на захоплених територіях не варто розглядати лише як формальну копію виборів, що відбуваються в росії. Вони є частиною процесу зміни політичного та суспільного середовища окупованих територій.

Що залишається після виборів

У 2023 році ЄС прямо заявив, що проведення російських так званих виборів на окупованих українських територіях є спробою нормалізувати незаконний військовий контроль і спробу окупації. Однак невизнання результатів за межами України не зупиняє саму процедуру. росія продовжує проводити її і використовувати отримані результати у власній політичній системі та інформаційному просторі. Тому питання для України полягає не лише в тому, як назвати ці вибори і чи визнавати їх результати. Не менш важливо пояснювати людям, які залишаються в окупації, що саме означає їхня участь або неучасть у такому голосуванні та які ризики для них є реальними.

Таміла Ташева наголошує, що українська держава має враховувати ситуацію людей, які залишаються під контролем окупаційної влади. За її словами, якщо участь у заході відбувається під примусом, пріоритетом має залишатися безпека людини та її родини, а від мешканців окупованих територій не можна вимагати героїчної поведінки ціною власного життя. Це важлива відмінність між політичною оцінкою російських виборів і реальністю людини в окупації. Зовні участь у голосуванні може виглядати як політичний вибір. Для людини всередині окупаційної системи це може бути рішенням, продиктованим страхом, тиском або бажанням не привертати до себе уваги.

Рефат Чубаров також говорить про необхідність розрізняти участь людини у голосуванні та організацію незаконних виборів. За його словами, українське законодавство передбачає відповідальність передусім за організацію та проведення таких заходів, а не за сам факт перебування людини біля виборчої скриньки. Водночас він закликає мешканців Криму не брати участі в російській виборчій процедурі.

«Треба відмітити те, що вибори варто розглядати, особливо для кримських татар, та й не тільки для кримських татар, з моральної точки зору. Кримські татари мають просто знати: якщо вони йдуть, голосують, то вони підтримують режим, країну, яка століттями здійснювала геноцид і репресії проти корінного кримського народу. Від анексії Криму і знищення державності кримськотатарського народу, кримського ханства, до масового витіснення кримських татар за межі півострова у ХІХ столітті і депортації 1944 року, а також сучасні політичні ув’язнення й катування наших громадян», – зазначив Чубаров.