8 серпня у новому київському незалежному просторі Garage 33, створеному художницею Марією Куліковською та архітектором Олегом Винниченком, відкрилася міждисциплінарна виставка «Дім постійного вигнання». Проєкт обʼєднав роботи пʼятьох сучасних кримськотатарських художників і художниць — Юсуфа Абібулаєва, Еміне Зіятдін, Ренати Асанової, Севілі Наріман-кизи та Ельміри Шемседінової.

Експозиція розгорнута у ще недобудованому приміщенні галереї, що має для організаторів глибокий символізм: «тимчасове» стає простором для творчості, солідарності та спільної памʼяті.

Виставка стала результатом місячної резиденції, під час якої учасники досліджували кримськотатарську спадщину, працювали з архівами Національного музею історії України у Другій світовій війні, Національного художнього музею та PinchukArtCentre, відвідували лекції та воркшопи з деколонізації, тілесності та практик памʼяті.

Для співзасновниці галереї Марії Куліковської ця подія стала своєрідним передвідкриттям нового простору:

_«Для мене ця виставка дуже важлива. Це передвідкриття нашого простору, який ще будується. Але це чесно, бо я сама з Криму і знаю, що таке стан пошуку і створення дому.

На жаль, ми всі перебуваємо у ситуації, коли нашого дому немає. Вся сімʼя допомагає будувати цей простір разом зі мною. Це родинна історія, проживання досвіду фрагментованої памʼяті»._

Художниця Рената Асанова у своїй роботі досліджує особисте відчуття дому:

_«Я зрозуміла, що хочу створити свій власний простір, внутрішній простір. Дім, в якому встає коріння, памʼять, образи.

Це не відтворення минулого, а можливість прорости в теперішнє, осучаснити, дати голос. І в цьому просторі я вже не відчуваю себе вигнанкою, а спадкоємицею»._

Севіля Наріман-кизи представила дві роботи — «Сельсебіль. Фонтан» та скульптуру туфельки, створену напередодні 18 травня, Дня памʼяті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Скульптура поєднує різні символи — від волосся та перлин до старовинної монети акче кримського ханства, що стала метафорою слідів часу й памʼяті:

«Найважливіше — це емоції. А емоції — вони такі солодкі, липкі. Їх зносили, але вони тримають ту форму, яку ми памʼятаємо».

Ще одна її робота, «Сельсебіль», створена на основі дослідження кримських фонтанів, символізує переміщення культурних обʼєктів та їх «облаштування» у нових просторах.

Мисткиня Еміне Зіятдін в межах проєкту презентувала мультимедійний арт-об’єкт “I Am a Daughter of My Father” — «Я донька свого батька». Інсталяція створює простір для роздумів про пам’ять, спротив і зцілення, де особисті історії накладаються на сліди політичного насильства і формують багатошарову ідентичність поколінь.

Основою проєкту стали архівні сімейні фотографії, а також документальні знімки, зроблені самої художницею. Вони надруковані на прозорому шифоні й розміщені у просторі так, щоб глядач міг фізично пройти крізь ці багатошарові полотна, поринаючи у світ міжпоколінних спогадів.

Ельміра Шемседінова представила роботу під назвою «Родинне гніздо», присвячену автентичній кримськотатарській архітектурі та її гармонійному співіснуванню з природою Кримського півострова.

Проєкт базується на малюнках діда художниці — Ірфана Шемседінова, архітектора і художника, який у 1960-х роках мандрував Кримом і фіксував зразки традиційної кримськотатарської архітектури.

Більшість цих споруд сьогодні перебувають на межі зникнення. Крізь віки залишається тільки родюча й мальовнича природа півострова, що немов поглинає всі сліди минулого. Робота нагадує про важливість збереження культурної спадщини та неповторного ландшафту Криму.

Ще один митець виставки «Дім постійного вигнання» — художник Юсуф Абібулаєв, чиї роботи тісно пов’язані з темами вигнання, пам’яті, втрати дому та пошуку безпечного простору. Ці мотиви він досліджує як через власний життєвий досвід, так і через історію кримськотатарського народу. У своїх роботах митець досліджує відчуття самотності, ізоляції, вразливості тіла, а також розглядає пам’ять як рухому матерію, яка в сучасному світі легко зникає без її усвідомлення та актуалізації.

Особливу роль у творчості Юсуфа відіграє тема тілесності як естетичного і технічного фокусу, а також прагнення через сучасну візуальну мову відновити і переосмислити культурну пам’ять кримськотатарського народу.

Проєкт «Дім постійного вигнання» прагне сформувати багатоголосе уявлення про сучасну кримськотатарську культуру у контексті втрати дому та постійного переселення. Як підкреслює Куліковська:

«Ми дуже сподіваємося, що показуємо не лише свою травму та біль — і ми їх не стигматизуємо та не романтизуємо. Крім цього болю, ми ще дуже круті художники».

Виставка «Дім постійного вигнання» триватиме місяць. Відвідати її можна за попередньою реєстрацією. Детальніше на сторінках галереї Garage 33