Україна більше не відзначає День захисту дітей 1 червня — тепер офіційно його перенесено на 20 листопада, у день ухвалення ООН Конвенції про права дитини.

Однак дата — не головне.

У той час, як держава формально змінює календар, в окупованому Криму залишаються діти, які щодня потребують захисту — діти українських політичних в’язнів. Їхнє дитинство проходить у тіні арештів, судів і вироків, часто — без батьків і в атмосфері постійного тиску.

Життя без батька

В окупованому Криму нині проживає 252 дитини політв’язнів. Їхні батьки — переважно чоловіки — перебувають у в’язницях за сфабрикованими звинуваченнями, такими як «тероризм» або «екстремізм».

Діти, часто ще зовсім малі, змушені рости в умовах, коли тато — лише голос у телефоні або образ на старій фотографії.

Відсутність батька позначається на всіх аспектах життя. Діти втрачають не лише емоційну підтримку, а й почуття безпеки. Багато родин стикаються з фінансовими труднощами, адже арешт годувальника часто означає втрату основного джерела доходу.

Дитинство в тіні страху

Діти політв’язнів зростають у середовищі, де страх і невпевненість стали частиною повсякдення. Обшуки, допити, тиск на родину — це реалії, з якими стикаються навіть найменші.

Деякі діти бачили, як силовики забирали їхніх батьків, і ці травматичні спогади залишають відбиток на їхній психіці. Психологи зазначають, що такі діти часто страждають від тривожності, депресії та почуття ізоляції.

Вони можуть боятися відкрито говорити про свою родину або ж уникають спілкування з однолітками, аби не привертати уваги до своєї ситуації.

Навчання в школі теж ускладнене. Іноді діти стикаються з дискримінацією чи упередженим ставленням через політичні переконання своїх батьків. Усе це краде в них безтурботність, яка має бути невіддільною частиною дитинства.

Історія Сульбіє

Сульбіє Абдурахмановій лише п’ять років. Вона — донька Меджита Абдурахманова, фігуранта так званої «сімферопольської групи» у справі «Хізб ут-Тахрір». Його затримали 27 березня 2019 року під час наймасштабніших обшуків в окупованому Криму.

Дівчинка народилася через кілька днів після арешту батька. Нещодавно вона вперше зустрілася з ним під час побачення у тюрмі, де Меджит відбуває 12-річне “покарання” за вироком російського суду.

Сульбіє, підслуховуючи дорослих, говорить, що її тата «забрали погані дядьки».

Подібна доля спіткала й сина громадянського журналіста** Ризи Ізетова**. Його дружина Зейнеб народила дитину через кілька тижнів після арешту чоловіка.

Як розповіла QIRIM.News засновниця проєкту «Кримське дитинство» Муміне Салієва, нині налічується 16 дітей, які зовсім не знають своїх батьків або знайомляться з ними лише через багато років.

«Ці діти не відчули батьківської присутності — батьки не тримали їх на руках після народження і не прошепотіли їм на вухо азан, як того вимагає мусульманська традиція», — зазначає вона.

Турбота, попри окупацію

Проєкт «Кримське дитинство» підтримує дітей політв’язнів у найрізноманітніший спосіб: організовує літні табори, готує подарунки до свят, надає психологічну допомогу.

Також діє ініціатива «гостьової родини» — кримськотатарські сім’ї беруть дітей бранців кремля до себе на кілька днів чи тиждень.

«Ці діти розповідають, що до них ставляться, як до рідних — це дуже зігріває їхні душі й наші теж», — ділиться Салієва.

Окрему увагу проєкт приділяє дітям з хронічними захворюваннями — таких діток 52. Їм допомагають знайти лікарів, організовують госпіталізації та провідують у лікарнях.

«Діти політв’язнів — це особлива трагедія. І її потрібно розглядати в гуманітарному, юридичному та політичному вимірах, адже це — злочин проти людяності.

Це діти без жодної провини — так само, як і їхні батьки — змушені зростати сиротами при живих батьках», — підсумовує Муміне Салієва.