18 травня — 81-і роковини геноциду кримськотатарського народу. Україна і світ вшановують пам'ять жертв цього злочину радянського режиму. Історик Мартін-Олександр Кислий не виключає, що депортація кримських татар може повторитися, якщо система міжнародної безпеки не зможе стримувати російську репресивну машину. QIRIM.News розповідає, як радянська влада депортувала кримських татар з рідного Криму, які наслідки це мало і чи є паралелі між трагічними подіями депортації та нинішнім становищем народу, що переживає репресії в окупованому росіянами Криму.

Звинуватили кримських татар у державній зраді, колабораціонізмі та дезертирстві

10 травня 1944 року, після вигнання нацистських окупантів з Криму, очільник НКВС Лаврентій Берія доповів генеральному секретарю Йосипу Сталіну про те, що з 1941 року начебто близько 20 тисяч кримських татар дезертирували з лав радянської армії, а більша частина населення півострова активно співпрацювала з німецькими окупантами.

У той самий час, згідно з даними Національного руху кримських татар, в лавах радянської армії у Другій світовій воювало понад 100 тисяч кримських татар, близько 17 тисяч були партизанами і понад 7 тисяч кримців працювали в підпіллі проти фашистських загарбників.

У своєму листі Берія писав про «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу» та пропонував депортувати усіх кримських татар до Узбекистану.

Наступного дня, 11 травня, Йосип Сталін ухвалив постанову Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар», в якій звинуватив кримських татар у державній зраді, колабораціонізмі та дезертирстві. Сталін постановив виселити всіх кримських татар до Узбекистану.

Лише за один день виселили 90 тисяч людей

Вранці 18 травня 32 тисячі солдатів НКВС розпочали операцію з депортації кримських татар. Лише за один день виселили 90 тисяч людей. На збори кримськотатарським родинам давали кілька хвилин.

Всього, за даними НКВС, було депортовано щонайменше 180 тисяч людей. За даними ж перепису, проведеного Національним рухом кримських татар, 423 100 кримських татар були вигнані з рідної землі.

Фото: Рустем Емінов

Регіонами вигнання стали Казахська Радяна літні люди. Звісно, ці цифри довіри не викликають. Померлих навіть не давалська Республіка, Марійська автономна республіка, а також Горковська, Кемеровська, Молотовська, Свердловська, Ярославська та Івановська області росії. Більшу частину — понад дві третини депортованих кримських татар — виселили до Узбекистану.

За офіційними радянськими даними, під час депортації, в дорозі, загинуло 7 889 кримських татар, більшість з яких діти ти поховати — тіла залишали поряд із залізничним полотном.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримськотатарського народу. За перші три роки від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20% до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина — діти до 16 років.

Фото: архів Гульнари Бекірової

207 тисяч кримських татар позбавили батьківщини

Історик Мартін-Олександр Кислий у розмові з QIRIM.News каже, що доцільно говорити не лише про депортованих у травні 1944 року, але й пам'ятати про військовослужбовців у лавах радянської армії, які після демобілізації так само були позбавлені батьківщини, можливості повернутися до Криму. А також про остарбайтерів, яких німці вивозили до Німеччини на примусові роботи як з Криму, так і з решти українських територій.

“Було ще декілька категорій населення, які в різний період часу з квітня 1944 року протягом кількох років потрапляли у вигнання - в депортацію. Якщо скласти всі ці категорії, то за останніми підрахунками, ми маємо приблизно цифру в 207 тисяч кримських татар. Не всі з них були депортовані, але всі були позбавлені батьківщини. І в той чи інший період часу всі вони опинилися у вигнанні. З цією цифрою не зовсім доречно вживати слово “депортовані”, бо військові не були депортовані, вони були демобілізовані в Узбекистан. А от позбавлені батьківщини 207 тисяч. Це ті, хто фактично до розпаду Радянського Союзу не мав права на повернення”, - зазначає Мартін-Олександр Кислий.

Щодо кількості загиблих, за словами історика, дуже багато різних цифр. І очевидний брак довіри до радянських документів не дозволяє стверджувати про те, які цифри є більш-менш правдивими.

“Але, за останніми підрахунками українських демографів, видається, що релевантною є цифра в майже 50 тисяч, що фактично складає 24% всього населення. Це ті, хто загинули як у дорозі, так і в перші роки у вигнанні” - акцентує він.

Радянська влада знищувала будь-яку пам’ять про кримських татар на півострові

12 серпня 1944 року Державний комітет оборони СРСР затвердив постанову «Про переселення колгоспників у райони Криму». Так розпочалась радянська колонізація півострова. Лише в 1944 році до Криму переселили 51 тисячу людей, зокрема, з Краснодарського краю, Тамбовської, Ростовської, Курської областей та інших регіонів росії. 9 тисяч людей переселили з Української РСР.

Для переселенців радянський режим створив окремі умови: їх, на відміну від кримських татар, яких депортували у товарних вагонах, перевозили у вагонах для людей, надавали пільги, а колгоспи звільняли від оподаткування. Майном депортованих кримських татар розпоряджалися державні органи. Радянський режим почав знищувати кримськотатарські пам’ятники, рукописи та книжки кримськотатарською. Мечеті в кримських містах та селах закривались. Натомість у цих примусових відкривали кінотеатри, крамниці та клуби.

Водночас радянська влада прагнула знищити будь-яку пам’ять про кримських татар на півострові. Впродовж 1946-1948 років понад 80% кримських топонімів замінили на радянські назви. Більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські імена. Серед винятків - Саки, Бахчисарай, Судак, Ішунь та Джанкой.

У 1967 році радянська влада ухвалила указ «про громадян татарської національності, які проживали в Криму», що знімав з кримських татар звинувачення в державній зраді, а їхні права прирівняв до прав інших громадян СРСР. Але насправді кримським татарам не дозволяли повернутись на батьківщину. Місцева влада в Криму не прописувала кримських татар без «спецдозволу». Через це вони не могли працевлаштуватись та придбати нерухомість. Куплені будинки зносили бульдозерами, а кримських татар силоміць депортували за межі півострова.

Фото з відкритих джерел

Говорячи про наслідки депортації для кримськотатарського народу, Мартін-Олександр Кислий наголошує, що такі дії радянської влади спричинили руйнування усталеного способу життя кримських тарар, їхніх культурних традицій і усталеного порядку життя, внаслідок примусового переселення і тривалого періоду як асиміляції, так і дискримінації.

“Тобто, фактично це не лише майже повна зупинка розвитку нації як окремої спільноти, що має свою окрему мову, культуру, традиції та вірування. Але й навіть певне відкидання її назад у розвитку через умови, штучно і навмисно створені владою”, - наголошує історик.

Фото: Українська школа політичних студій

Каже, якщо порівнювати, приміром, з іншими народами, які так само були депортовані до, під час і після Другої світової війни, після смерті Сталіна, вони отримали право або можливість на повернення на свою батьківщину. Та навіть на відновлення національних автономій у межах Радянського Союзу.

“У випадку з кримськими татарами цього не сталося. І тому фактично можна говорити про те, що їх вигнання було безстроковим. А вигнання, тобто, відірваність від коріння, від рідної землі - це те, що спричинило трансформації не завжди позитивні в тому, як спільнота себе бачить і уявляє, тобто, в ідентичності”, - пояснює історик.

14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їхніх прав». Депортацію кримських татар засудили та назвали «варварською акцією сталінського режиму». Але можливість масового повернення на Батьківщину для кримських татар з’явилась після розпаду СРСР. Люди почали відбудовувати своє життя на рідній землі.

У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу 1944 року геноцидом. За ухвалення рішення проголосували 245 народних депутатів з 450. 18 травня стало Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Крім України депортацію кримських татар 1944 року визнали геноцидом Канада, Литва, Латвія, Польща, Естонія та Чехія.

Нині окупаційна влада у Криму в різний спосіб витісняє кримських татар з півострова

Історик Мартін-Олександр Кислий вбачає очевидні паралелі між трагічними подіями депортації кримських татар та нинішнім становищем народу, який переживає репресії в окупованому росіянами Криму. Каже, зараз можна почути про те, що ці події отримали такі назви як “”гібридна депортація”, “тиха депортація” або “прихована депортація”.

“Тобто, вигнання корінного народу з його батьківщини відбувається іншими засобами: не у товарних вагонах, як у 1944 році, але російська окупаційна влада у Криму поступово виштовхує, витісняє кримських татар з півострова у різний спосіб”, - зазначає історик.

Хтось отримує тюремні терміни 15-20 років десь у Сибіру чи за Уралом у віддалених таборах, хтось змушений виїхати, бо боїться за власне життя, хтось тікає від примусової російської мобілізації. Історик зауважує, що відсоток корінного населення Криму зменшується. Натомість кількість переселенців з російської федерації зростає.

“Якщо говорити про історичні паралелі, то більш доречне порівняння з ХІХ століттям, ніж 1944 роком, оскільки 1944 рік - більше про масовість, тотальність, про геноцид. ХІХ століття - це про поступове виштовхування і заміну населення, те, що відбувається зараз”, - вважає Мартін-Олександр Кислий.

Депортація, справді, є можливою

На запитання, чи може повторитися депортація кримськотатарського народу, відповідає, що такий сценарій можливий.

“Я думаю, це те, чого бояться кримські татари вже 11 років, починаючи з березня 2014 року. І певною мірою, цей страх не є безпідставним. Справді, якщо ситуація складеться в не найкращий спосіб і система міжнародної безпеки і стримування повністю посиплеться, і не залишиться жодних гальм, які можуть стримувати російську репресивну машину, то депортація, справді, є можливою”, - вважає історик.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Дивіться також: Усніє Сейдаметова народилася в Криму в 1935 році, а вже у віці восьми років пережила насильницьку депортацію разом із родиною. До рідного села вона повернулася лише через 46 років. Напередодні повномасштабного вторгнення Усніє біта знову була змушена залишити Крим — цього разу через війну. Ми встигли записати цю розмову з нею у травні 2024 року. А вже на початку 2025-го Усніє біта відійшла у вічність. З кожним роком очевидців депортації стає все менше, але їхні голоси — це історія, яку ми не маємо права забути. Як Усніє біта згадує день депортації та повернення додому